EUR: 29.28
USD: 27.33

Якби знову провести референдум, які були б результати: думки різних поколінь

10:00
01.12.2016
Якби знову провести референдум, які були б результати: думки різних поколінь

1 грудня ми відзначаємо 25-ліття від дня проведення Всеукраїнського референдуму, який підтвердив Акт проголошення незалежності України, ухвалений Верховною Радою УРСР ще 24 серпня 1991 року. Як цю подію оцінюють представники різних поколінь українців? 

«Вечірка» запросила до розмови людей, кожен з яких на той історичний момент перебував у своїй «формі»: народний депутат Левко Лук'яненко балотувався у президенти після багаторічного ув’язнення, народний депутат Микола Поровський очолював координаційну раду Народного Руху, а нинішній депутат Київради Олесь Маляревич навчався у школі… 

Левко Лук'яненко, дисидент, політик, автор «Акту про Незалежність України»: 
– Пам’ятаю як ми дискутували у Верховній Раді: чи потрібно виносити на обговорення народу Акт про незалежність України? Частина депутатів вважала, що цього робити не варто, оскільки сам парламент відображає волю виборців. Проте перемогу отримали ті депутати, які виступали за проведення Всеукраїнського референдуму як прояву демократії. 

Отже, 1 грудня 1991 року за нашу незалежність проголосувало понад 90 відсотків громадян, у тому числі й у Криму (де нас підтримали 54 відсотки виборців). Це було яскраве свідчення того, що українська ідея таки спрацювала (всупереч відомій заяві екс-президента Леоніда Кучми). Грудневий референдум мав велике внутрішньополітичне значення: проявляючи національну консолідацію, ми відчули себе єдиним народом. 

З позиції міжнародного права ця подія теж була визначною. Річ у тім, що до грудня 1991 року інші держави не визнавали Україну: вони лише спостерігали за тим, як у серпні 1991-го Верховна Рада проголосила незалежність, тобто чекали подальшого розвитку ситуації. Адже з точки зору європейської демократії, рішення законодавчого органу України вважалося недостатнім. Хвилі міжнародного визнання покотилися лише тоді, як своє слово сказав український народ. Першою нас визнала Польща, далі – Канада та інші держави. 

Микола Поровський, екс-депутат, полковник Збройних Сил України: 
– 25 років Всеукраїнського референдуму – це знаменна подія. Волевиявлення народу підтвердило рішення Верховної Ради щодо створення самостійної держави. Ідея незалежності була підтримана всіма прошарками населення – від Криму до Донбасу, тобто навіть у тих регіонах, які сьогодні окуповані Росією. 

Я пам’ятаю те натхнення, з яким лідери Народного Руху України проводили агітаційну кампанію. Ми створили штаб референдуму-91, куди увійшли представники НРУ, найвідоміші політичні діячі. Було виготовлено близько 30 мільйонів листівок, газет і буклетів. Усі агітаційні матеріали розвозили по областях. З цією метою створили 647 агітаційних груп, які автобусами вирушили до міст і сіл України. Із Західної України на Східну прибували художні колективи, організовували й проводили концерти із закликами, щоб люди проголосували за незалежність. Цими питаннями я займався безпосередньо як голова координаційної ради Народного Руху. 

Проте нас підтримали не тільки завдяки активним зусиллям НРУ. Варто зазначити, що у нашому народі жила ідея незалежності. Тож як би російські окупанти не намагалися пригнобити українців на Донеччині чи Луганщині, наші люди вірили й вірять у свою державу. Тому я впевнений: якби знову провести референдум, результати були б такі ж самі, незважаючи на силу зброї агресора. І воюю за те, щоб українські землі належали Україні! 

Олесь Маляревич, депутат Київради, перший заступник голови постійної комісії з питань бюджету та соціально-економічного розвитку: 
– На той момент я ще вчився у шостому класі. Майже не пам’ятаю тодішні відчуття. Але стан був піднесений – і в мене, і в однокласників. Майбутнє здавалося таким очевидним та позитивним: відкритий світ, відсутність дефіциту товарів тощо. Далі ситуація різко погіршилася: доходи сім’ї впали, запровадили купонну систему ( паперові гроші вирізали ножицями). Але думок про повернення до колишнього Союзу не було жодного разу. 

У шкільному віці я вчився підробляти, пізнавав ази ринкової економіки. Пам’ятаю, як 1994 року після обрання Леоніда Кучми ми з братом хвилювалися, що Україна змінить зовнішньополітичний вектор кардинально – у напрямку Росії. Проте сталося навпаки: наша держава «ставала на ноги». Ми це відчували навіть коли були школярами. Тоді більшість киян розмовляла російською. А ті, які намагалися спілкуватися державною мовою, зазвичай збивалися на суржик. Здавалося, що говорити українською буде непрестижно. Та часи змінювалися, і 1996 року ми з братом подалися курси української мови до університету ім. Шевченка. 

Сьогодні, оглядаючись назад, я розумію – інакше й бути не могло. Адже люди тоді ще не мали уявлення про шлях реформування та розвитку країни. Владу одразу захопили «червоні директори», пізніше – неоолігархи, які отримали капітал завдяки непрозорій приватизації і кримінальним методам. 

Ці 25 років Україна рухалася найважчим та ресурснозатратним шляхом, втрачаючи все, що можна втратити. Після двох Майданів, втрати Криму та війни на Сході ми все-таки маємо значний прогрес у зміні світогляду українців – це найголовніше наше надбання. Нині переживаємо тяжкі часи і стоїмо перед непростим вибором: або ми це пройдемо і станемо сильнішими, або остаточно втратимо право на те, щоб бути самостійними. 

ДОВІДКА 

  • У Всеукраїнському референдумі, організованому урядом і парламентом, брали участь 31,9 млн осіб – 84,18% населення України. Із них незалежність підтримали 28,8 млн (90,32%). По всій країні було створено 34 тисячі дільниць для голосування. До виборчих списків внесли 37,9 млн осіб. Одночасно з референдумом проходили перші в історії вибори Президента України. 
  • Акт проголошення незалежності підтримали в усіх 27 адміністративних регіонах України: 24 області, 1 автономна республіка (Крим) та 2 міста зі спеціальним статусом. До бюлетеня було внесено запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». 
221
Володимир Бондаренко
Костянтин Яловий
Дмитро Банас

Володимир Бондаренко

керівник апарату КМДА:

Місто закликає киян активніше долучатися до суспільно-політичного життя та брати участь у конкурсах і проектах, оголошених адміністрацією.

Костянтин Яловий

голова Постійної комісії Київради з питань екологічної політики:

– Кожен проект Бюджету участі заслуговує уваги і поваги до тих киян, кому небайдужий розвиток нашого міста, зокрема його екологічний стан. В першу чергу я голосував за проект розвитку та благоустрою парку «Нивки», який передбачає очищення озера, встановлення освітлення та створення нових зон відпочинку з доступом до води. Закликаю всіх приєднуватися до цієї ініціативи та активно підтримувати своїми голосами важливі проекти, адже разом ми зможемо створити сучасне комфортне місто для всіх.

Дмитро Банас

депутат Київської міської ради :

– Кияни подали багато проектів до бюджету участі. Однак здивований, що так мало людей на даний час долучилися до голосування. Хоча це наш перший досвід бюджету участі, новий для нас механізм. Переконаний, що надалі буде більше проектів і більше голосів. Тому закликаю мешканців Києва вдало розподілити 50 мільйонів громадського бюджету. Це чудовий шанс зробити Київ кращим.

Сергій Ребров: «У футболу коротка пам’ять»
Минулої п’ятниці вболівальники київського «Динамо» одержали унікальну можливість поспілкуватися у неформальній обстановці з головним тренером клубу Сергієм Ребровим  Завжди стриманий у спілкуванні з пресою і публікою коуч «біло-синіх» цього разу перебував у доброму гуморі та жартував. Хоча адресовані йому  запитання були доволі серйозними. «Вечірка» знайомить читачі...