EUR: 29.08
USD: 26.03

Це було 21 років тому: як ухвалювали Конституцію

15:50
19.06.2017
Це було 21 років тому: як ухвалювали Конституцію

За Конституцію-1996 проголосувало 315 парламентарів. Серед співавторів нового проекту закону був і народний депутат Василь Костицький, тоді — член-кореспондент, а нині — академік Національної академії правових наук України. Сьогодні він продовжує вести активне життя правника, займаючись науковою діяльністю на посаді професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

«Треба було поспішати»

— Василю Васильовичу, Ви добре пам’ятаєте ту конституційну ніч?
— Хіба ж можна про неї забути? Від тієї червневої ночі залежала подальша доля держави. Зрештою, у житті правника не завжди випадає таке велике щастя, щоб долучитися до процесу ухвалення Конституції України. 28 червня 1996 року ми завершили доволі клопітку роботу, розпочату ще на зорі незалежності. Мені пощастило працювати у конституційній комісії, до складу якої також увійшов старший брат —професор і доктор юридичних наук Михайло  Костицький. Це велика честь для нашої сім`ї.

— А чому ваші колеги-депутати дуже квапилися зі сприйняттям Конституції?
— Насамперед, потрібно було виконувати міжнародну обіцянку: вступаючи до Ради Європи, Україна пообіцяла ухвалити нову Конституцію. Крім того, політична ситуація вимагала побудови держави на нових правових засадах. На той час наші парламентарі ще озиралися на Кремль: росіяни готувалися до другого туру президентських виборів, призначених на 3 липня 1996 року. У політичних колах гуляли чутки про те, що в разі перемоги компартійця Зюганова розпочнеться «реставрація» Радянського Союзу. Нам треба було поспішати, щоб ухвалити Конституцію ще до липневого голосування в РФ.

— Здається, найбільше поспішав глава держави Леонід Кучма. Ви ж, пам`яєтаєте як він пригрозив розпуском парламенту шляхом проведення конституційного референдуму, запланованого Банковою на осінь-96…
— З усією впевненістю можу сказати: рішення працювати вночі — наше депутатське рішення, а не політичний тиск «зверху». Для підтвердження своєї думки наведу вельми промовистий факт: ближче до опівночі, коли ми продовжували голосувати по-статейно, у парламентській залі почали з’являтись «без вісти зниклі» колеги, в тому числі й ті, які суміщали депутатські мандати й міністерські портфелі. Всім уже було зрозуміло: до ранку Конституцію ми таки приймемо.

— І тому народні депутати «перелопатили» більше півтори сотні статей протягом однієї ночі?
— Це було голосування опісля попереднього узгодження статей Конституції у політичних групах і комітетах. Кожен знав, за що голосує. Зрештою, то вже була друга конституційна ніч. Бо перша сталася значно раніше. За Регламентом, за два тижні до розгляду нового законопроекту його потрібно було зареєструвати. Пам`ятаю, як засідала наша комісія. Ми розпочали свою роботу 14 червня у п’ятницю, а завершили наступного дня (у суботу). Потім четверо чоловік, серед яких був і я, ще майже добу редагували текст законопроекту, щоб виправити граматичні та орфографічні помилки. В неділю вранці ми, нарешті, вийшли з робочого кабінету. Під парламентським куполом уже чатували «акули пера» з телекамерами та мікрофонами. На мить ми відчули себе героями кінохроніки. Проте замість очікуваної похвали у мій бік посипалися стріли критики й образ. Предметом уваги стали міжпартійні розбірки.

Що сказав би Езоп?

— Які статті викликали найбільше суперечок?
— Під час ухвалення Конституції ситуація в парламентських стінах була дуже напруженою. Ми «застрягли» на трьох статях. Після дискусій вдалося дійти згоди щодо повноваження Автономної Республіки Крим. Доволі гострі суперечки точилися щодо 20-ї  статті («Державні символи України») і 10-ї — «Державна мова в Україні». Щоб дійти до спільного знаменника, довелося створювати робочі групи. Пам`ятаю, як разом із Сергієм Головатим зайшов до групи, в якій Степан Хмара дуже емоційно і радикально відстоював свою позицію щодо державного статусу української мови. У свою чергу, Сергій Головатий вступив у дискусію теж із радикальної позиції. Зважаючи на обмаль часу (оскільки у залі продовжували розгляду проекту Конституції), я запропонував свою правки до редакції десятої статті, яку підтримала робоча група і яка й була ухвалена Верховною Радою. Пізніше я брав участь у роботі групи, що працювала над текстом про державні символи. Серед її учасників були професор Володимир Буткевич, Іван Заєць, академік Володимир Сторіжко. Я сів за круглий стіл біля приймальної Голови Верховної Ради (зараз стола уже не має, а місце закрите для простого доступу охороною). Пишу, а руки трусяться. За спиною депутат Алєксєєв кричить щось, заважає писати. У мене вривається терпець. В цей момент підходить Сторіжко і теж починає давати поради. Я ще більше роздратувався: «Не заважайте! Бачите, що часу вже немає». Після голосування професор Сторіжко знову звернувся до мене: «Не розумію: чого Ви кричали? Я ж просто хотів сказати: не звертайте увагу, а просто виконуйте свою роботу». І сьогодні соромно за нестриманість.

— Кажуть, що на велике краще дивитися на відстані. Як Ви зі своїм колишнім опонентом Сергієм Головатим пізніше оцінювали нашу Конституцію?
—  Думаю, що це той випадок, коли опонентство умовне. Ми ж не ворогували, а просто мали різні бачення. Щоправда, українські проблеми іноді вирішуємо за кордоном. Пригадую, як восени 1996 року мене, члена Парламентської Асамблеї Ради Європи, делегували на засідання Венеціанської комісії. На тому поважному зібранні Сергій Головатий гостро критикував нашу Конституцію. Я не мав права виступати адвокатом, бо представляв не Україну, а Раду Європи. Навіть не уявляю, якби на моєму місці викручувалися б такі великі мислителі як давньогрецький байкар Езоп чи італійський філософ Макіавеллі. Але на той момент я змовчати не міг і за словом до кишені не ліз. Тим більше, що в 1996 році ми ухвалили не Основний Закон, а Суспільний договір.

— А як відреагувала Венеціанська комісія?
— Вона ухвалила рішення, з якого я запам’ятав три важливих пункти. По-перше, Конституція України — одне з найкращих досягнень сучасної політико-правової думки. По-друге, як вважали «венеціанці», ми поклали на державу такі великі зобов’язання і гарантували своїм громадянам такі широкі соціально-економічні права, що виконати їх не спроможна навіть найбагатша європейська держава. По-третє, передбачена модель влади — недостатньо збалансована. Це, до речі й продемонструвала подальша історія: у нас відбувається постійне протистояння між різними гілками влади. Від себе додам ще одне (четверте) зауваження: система місцевого самоврядування так і залишилася недовершеною.

Пардон, модель — не наша

— В одному зі своїх інтерв’ю Ви із сумом констатували: на жаль, ті процеси, про які нас попереджали в Європі ще у 1996 році, ми спостерігаємо уже в історичній ретроспективі. У чому причина наших конституційних невдач?
— Проблема в тому, що при створенні Конституції ми брали за основу поширену у світі модель поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, якій вже понад 280 років. Ця геніальна модель, яку після Джона Локка оформив Шарль Монтеск’є, була розрахована саме на п’ятимільйонну Францію. В її основі було бажання забезпечити справедливість, обмежити сваволю монарха, а право ухвалення законів передати парламентарям, залишаючи за ним лише право «вето». Слідом за французами ми теж мріяли про те, щоб управління економікою держави довірити професійним менеджерам в особі Кабміну, а судову владу зробити самостійною, залишаючи за Главою держави право помилування. Але в Україні механізм держави складніший, населення — у вісім разів більше. Отож, вмонтувати всі органи влади в цю модель — значно складніше. Зважаючи на ХХІ століття, треба працювати, виходячи з існуючих реалій.

— Що Ви маєте на увазі?
— Багатоповерховий організм сучасної України повинен мати трохи інший вигляд: влада апріорі належить народу, який делегує свої повноваження парламентарям та органам місцевого самоврядування. Необхідно зняти проблему взаємовідносин між виконавчою владою і держадміністрацією. Оскільки у районної ради влада — від народу, то райдержадміністрація зобов’язана її слухати. Інститут Президента треба визнати як окрему гілку влади, а парламент — зробити двопалатним, щоб відстоювати інтереси не лише регіонів чи окремих кланів, а й усього народу. Тільки в такому разі у нас буде політико-правовий механізм для відстоювання державних позицій і процвітання народу.

192

Ганна Старостенко

23.06.2017

У столиці спільно з німецьким урядом реалізується програма зі створення додаткових груп у...

Віктор Брагінський

22.06.2017

До кінця 2019 роки запустити дві станції - "Мостицька" і "Проспект Правди". За...

Ірина Бекешкіна

22.06.2017

Чим ближче до заходу, тим вищий відсоток людей, які вважають безвізовий режим важливим.

Микола Поворозник

22.06.2017

На сьогодні Верховною Радою України у першому читанні прийнято законопроект щодо реформування сфери...

Андрій Рева

22.06.2017

До реформи пенсії призначались за п’ятнадцятьма різними законами, що, безумовно, створювало багато шляхів...

Олександр Цибульщак

23.06.2017

Мав надію, що естетична краса Парк Наталка вплине на відвідувачів парку та вони...

Михайло Наконечний

22.06.2017

Шини мають високий ступінь токсичності, саме тому потребують спеціальних методів утилізації зі збереженням...

Володимир Прокопів

22.06.2017

Завдання органів державної влади, місцевого самоврядування та безпосередньо кожного громадянина — збереження культурного...

Сергій Горбачов

21.06.2017

У Київраді - презентація "другого сезону" розвитку громадського бюджету Києва у галузі освіти.

...

Григорій Мельничук

19.06.2017

У дискусії про розв'язку на Шулявці абсолютно упущений комплексний підхід до міської мобільності...

Петро Пантелеєв

20.06.2017

Більше 300 млн грн виділено з місцевого бюджету на підготовку до зими. Ми...

Петро Порошенко

20.06.2017

Все, що відбувається зараз в Україні, є в серці діаспори. Ми це відчуваємо,...

Геннадій Пліс

20.06.2017

Всім, кому небайдужа доля рідного міста: завтра, 21 червня у КМДА розпорядники бюджетних...

Віталій Кличко

21.06.2017

Минулого року 60% залучених в Україну інвестицій прийшли саме до Києва. І працюють...

Наталія Сумська: «Закону про мовні квоти та телебаченні мало б не бути»
23 травня Верховна Рада ухвалила в другому читанні і в цілому законопроект №5313 про мовні квоти на телебаченні. Йдеться про обов’язкове мовлення українською 75% часу протягом тижня. «За» проголосували 269 народних депутатів. Цей закон гаряче підтримували, зокрема і під час самого голосування у сесійній залі, українс...