ss

Канадець відправився у «відрядження» до зони АТО

15:05
13.07.2017
Канадець відправився у «відрядження» до зони АТО

«Канада», — такий був позивний у 21-річного Дениса Поліщука, студента з далекого міста Ванкувер. Весною-2015 він спеціально отримав короткочасну візу для того, щоб вступити до лав добровольчого батальйону «Карпатська Січ».

З іконою святого Миколая

— Денисе, що змусило Вас призупинити навчання у канадському університеті й відправитись у зону АТО?
— Перед тим, як прийняти таке рішення, я сам себе питав: а чим ти кращий за тих, які ризикують своїм життям і здоров'ям? Напевно, тому на цій війні мені не було так лячно.

— Але ж Ви є громадянином Канади, а не України…
— Хоча я й живу в іншій державі, але все одно залишаюсь українцем. У Канаді проживає 1,3 мільйона наших співвітчизників. Революція нас згуртувала. Ми часто виходили на акції підтримки Майдану, збирали кошти, надавали допомогу. Довгий час мене не покидали роздуми: якщо дасть Бог, я доживу до того віку, коли побачу своїх дітей та онуків. Можливо, вони теж дізнаються про цю війну і запитають: «Діду, а де ж ти тоді був?». Що я зможу відповісти? Скажу, що просидів десь там, за океаном, і мовчки спостерігав за тим, як інші захищав мою країну?

— Як рідні відреагували на те, що Ви збираєтесь на війну?
— Звісно, вони сильно стурбувалися. Моя мати завжди боялася, що рано чи пізно мене відправлять на війну — на чергову Чечню чи Афганістан... Ці тривожні відчуття у неї були ще у 2000-му році, коли наша сім`я готувалася виїхати до Канади. У ті часи мої рідні навіть і подумати не могли, що все-таки я потраплю на фронт і воюватиму за нашу незалежність.

— Коли Ви сказали своїм батькам про «відрядження» на війну?
— Це сталося вже тоді, коли ми були в аеропорту. Батьки вважали, що я їду на конференцію до Отави. Я до останнього моменту тримав таємницю при собі. Проте перед відльотом поділився своїми справжніми намірами. Батько пішов до машини і незабаром приніс невеличку ікону святого Миколая Чудотворця. Я отримав батьківське благословіння на війну, а образ я завше мав при собі, коли був на фронті.

— Чому Ви віришили вступити до лав «Карпатської Січі»?
— Я раніше знав про цей батальйон. Особисто пересвідчився, що він — дієвий, а не розпіарений. Там воюють мої однодумці, переважно — «свободівці». До речі, у Ванкувері я є заступником голови прихильників цієї політичної сили. Коли приїхав до України, вийшов на зв'язок із побратимом «Кумом», який запросив мене до себе на базу в Курахове (Донецька область). Позаяк я не міг самостійно добратися на схід, мене волею долі направили до Петра Кузика, лідера фракції «Свобода» у Київраді (позивний — «Апостол»). Він періодично їздив на фронт, надавав волонтерську допомогу добровольцям і заступав на бойові позиції. Отож, майбутній ройовий не довго думаючи, надав мені позивний «Канада».

«Молився за прощення гріхів»

— Де Ви отримали бойовий досвід?
— На передовій, під снайперськими та артилерійськими обстрілами. Відбув декілька ротацій у Пісках. Перебуваючи у підпорядкуванні старшого друга «Апостола», я швидко здобув бойові навички. Тоді ми ще були нелегалізованими добровольцями. І я незабаром збагнув, що моя історія загалом нічим не відрізнявся від інших побратимів. На папері нашого батальйону тоді ще не існувало. Але на війні, як на війні: смерть довідок не просить. Пам`ятаю, як у першу ніч свого чергування пролетів снаряд. Він розірвався десь за 300 метрів  від нашої позиції. Як наслідок — один «двохсотий» (загиблий), троє — «трьохсоті» (поранені)…

— Поділіться своїми спогадами про те, як під час запеклих боїв Ви молилися Богу…
— Найбільше запам'ятався випадок, коли ворог сильно глушив наші засоби зв'язку. Ситуація була доволі складна, оскільки на той момент прилади нічного бачення втратили свою ефективність. Від своїх розвідників ми ще вдень дізналися, що готується якась протидія з ворожого боку. Готуючись до виходу на свою бойову позицію, ми брали із собою якомога більше боєкомплектів. Оскільки набої швидко закінчувалися, мені наказали зайти до бліндажу і готувати нові «ріжки» (магазини) до автоматів. Зважаючи на сильну стрілянину, я дуже сильно тривожився за своїх побратимів — «Апостола» і «Пулю», а також за тих, які знаходилися на нашій базі, які не мали можливости повідомити про свої пересування. У ту мить я молився, щоб Господь надіслав їм своїх ангелів-охоронців. Наразі це звучить трохи наївно. Але тоді у мене була така сила віри, що я подібної не відчував ніде. Знаходячись у бліндажі, я заряджав магазини, повторював сивол віри «Вірую во Єдино Бога-Отця…»), читав «Отче Наш», «Богородице Діво, радуйся» та «Царю Небесний…».

— У Вас був страх перед смертю?
— Самої смерті не боявся. Страшно було лише за одне — за можливі наслідки для моїх рідних і побратимів. Я переживав за те, щоб ніхто не постраждав, намагаючись мене врятувати чи витащити моє тіло з поля бою. Здається, у такі моменти я молився за прощення гріхів своїх побратимів.

— Чим плануєте зайнятися, коли знову приїдете до України?
—  Не знаю ще точно. Але певен, що від політики далеко не втечу. Мені 23 роки. Маю певний життєвий досвід і безмежну любов до своєї батьківщини. Все це потрібно направляти у правильне русло. Не хочу, щоб мої діти покидали рідну землю задля пошуків кращої долі. Ми, українці, маємо всі можливості для того, щоб процвітати на даній Богом землі. У кожної людини є три матері: рідна земля, Матір Божа і земна мати, яка дала життя. Щоб там не було, але я люблю Україну, як рідну матір. У мене були можливості помандрувати світом, побачити, як живуть різні народи. Тобто маю з чим зрівнювати. Звісно, у нашій державі є певні недоліки, пов`язані із залишками «совка». Але це лише привід для того, аби прагнути кращого: якщо не ми, то хто…

Досьє «Вечірки»

Поліщук Денис Михайлович — позивний «Канада». Народився 16 вересня 1993 року у Хмільнику (Вінниччина). Навесні 2000-го року родина емігрувала до канадського міста Ванкувера. З дитинства брав активну участь у житті української діаспори. Прихожанин храму Успіння Пресвятої Богородиці (Українська Православна Церква у Канаді).

Завжди цікавився історією та політикою рідного краю. З 2010-го року почав відстоювати активну націоналістичну позицію: увійшов до лав закордонних прихильників партії «Свобода». В 2011 — поступив до університету імені Саймона Фрейзера. Здобуває подвійний диплом: одночасно навчається на двох кафедрах — політології та французької мови. В 2013-му році працював помічником депутата українського походження у Канадському Парламенті, Марка Варави.

Під час революційних подій-2014 прагнув прилетіти до Києва. Проте, зважаючи на складні сімейні обставини, не зміг скористатися авіаквитком. Протягом декількох наступних місяців займався фінансовою та інформаційною підтримкою Майдану серед канадських ЗМІ.У лютому-2015 організував у Ванкувері демонстрацію нового українського блокбастеру, а зібрані кошти передав на потреби «Карпатської Січі». Мріє про повернення на батьківщину. Володіє українською, французькою, англійською та німецькою. Своє майбутнє пов`язує з поверненням до України.

 

2160

Олег Гаряга

19.09.2017

Ми розпочинаємо одягання пам’ятника Анні у національні костюми – у нас ще такого...

Дмитро Білоцерковець

19.09.2017

На вихідних співробітники поліції затримали злодіїв, які перевозили в Mercedes 14 кришок від...

Петро Пантелеєв

19.09.2017

Рішення й проекти, що не мають підтримки громади - приречені. Ми повинні розвивати...

Олексій Резніков

19.09.2017

Нова редакція Статуту буде прописана таким чином, що інтереси публічні будуть переважати над...

Віталій Кличко

19.09.2017

Держава фактично повернула муніципалітетам попередні борги. Логічним є те, що органи місцевого самоврядування...

Володимир Гройсман

19.09.2017

15 вересня ми внесли в Парламент закон про бюджет на 2018 рік. Це...

Андрій Странніков

14.09.2017

У Київраді формують прогнозовані показники Головного фінансового документу столиці на 2018 рік. За...

Володимир Прокопів

14.09.2017

Київ буде центром грандіозної міжнародної спортивної події. Ми прийматимемо фінальний матч Ліги Чемпіонів...

Юрій Назаров

14.09.2017

За допомогою камер ми зможемо контролювати рух, регулювати роботу світлофорів, там, де є...

Владислав Михайленко

14.09.2017

Тривалий час в місті Києві існувала законодавча колізія. Згідно чинного законодавства, алкогольні напої...

Микола Поворозник

13.09.2017

 Сьогодні 43 872 родинам відмовлено у перепризначенні житлової субсидії на наступний період із...

Валентин Мондриївський

11.09.2017

У рамках виконання Бюджету участі в Подільському районі  відкрили спортивний майданчик на вул....

Артем Стельмашов

12.09.2017

Останнім часом кількість "зради" в фейсбуці зашкалює. Щоб трохи додати позитиву, вирішив додати...

Іванна Климпуш-Цинцадзе

07.09.2017

Є ідея – нема грошей? Якщо ви кіно- чи телевиробник, робите документалістику чи...

Петро Порошенко

07.09.2017

Опитування громадської думки показують, що більшість українців підтримують і вступ до Євросоюзу, і...

Марина Хонда

07.09.2017

Дуже сподіваюся, що ця перша спільна зустріч була достатньо корисною. Ми ще не...

До війни він займався суто мирною справою – працював бухгалтером. У миті натхнення – творив. Особливо полюбляв інкрустацію бісером. До цієї делікатної мистецької справи долучився ще підлітком. Навчання у 252-й школі на Оболоні, виконання домашніх завдань та відвіданням спортивних секцій, зокрема, з рукопашного бою, забирали весь час. Однак знаходив години для улюбленого рукоділля. Пізніше виготовляв чудернацькі маски, одяг, посуд, ...